засідає в Лондоні як один із двох єврейських представників Національної ради Польщі — дорадчої асамблеї при польському уряді у вигнанні. З осені 1941 року через кур'єрів внутрішнього опору надходять повідомлення: розстріли десятків тисяч євреїв у лісах на Сході, як-от у Румбулі під Ригою в грудні 1941 року, і перші страти в газових автомобілях у Хелмні в окупованій Польщі, що почалися тієї ж зими. Повідомлені цифри перевершують усе, що можна було уявити.
Відомості уривчасті, їх передають з уст в уста, зі сховку до сховку, і деякі подробиці неможливо перевірити. Шварцбарт знає, що поширювати їх без формальних доказів означає ризикувати звинуваченням у перебільшенні, а то й у пропаганді: частина преси й союзницьких канцелярій уже вважає такі розповіді воєнними чутками. Навіть у самій Раді дехто з польських діячів побоюється, що страждання євреїв затьмарять страждання цілої нації. Але чекати підтвердження — значить гаяти тижні, упродовж яких убивства тривають.
Шварцбарт мусить вирішити долю цих звітів: оприлюднити інформацію негайно, ризикуючи, що їй не повірять і що його звинуватять у панікерстві; спершу спробувати підтвердити свідчення іншими джерелами, перш ніж щось поширювати; або передати матеріали стриманим дипломатичним шляхом через уряд у вигнанні, сподіваючись на дії союзників без прямого зіткнення з недовірою громадськості.
— один із перших єврейських діячів у Лондоні, які дізнаються про масштаб убивств; він невтомно б'є на сполох, проводить пресконференції й уже 1942 року називає цифру в 1 мільйон загиблих. На Заході цю інформацію довго применшують і сприймають із недовірою — як союзницькі канцелярії, так і дехто з членів Національної ради Польщі. Систематичне знищення тим часом триває: та розстріли на Сході — лише прелюдія до вбивства майже 6 мільйонів європейських євреїв. , інший єврейський представник у Раді, у травні 1943 року накладе на себе руки в Лондоні на знак протесту проти байдужості союзників і знищення Варшавського гетто.
T10-071