керує травмованою країною: через 10 тижнів після Перл-Гарбора страх вторгнення переслідує західне узбережжя. Генерал , командувач Західного оборонного командування, невпинно повторює, що кожна особа японського походження — ризик диверсії чи шпигунства, і вимагає масової евакуації. Губернатори, парламентарії й розбурхана преса посилюють тиск. Близько 120 000 осіб японського походження живуть на цих берегах — дві третини з них — американські громадяни, народжені в США, , — але межа між громадянами й іноземцями стирається в політичних вимогах.
За лаштунками картина складніша. вважає, що його ФБР уже знешкодило справді небезпечних осіб; кілька юристів-радників сумніваються в конституційності масового переміщення на підставі походження. Військовий міністр вагається, зауважуючи, що такий захід був би «осоружним для принципів» країни.
Рузвельт має зважити суперечливі вимоги: підписати , який відкрив би шлях до виселення й примусового інтернування десятків тисяч цивільних, громадян чи ні, без пред'явлення звинувачень і суду; відмовитися від цього указу й обмежитися цільовими арештами лише доведених підозрюваних; або обмежитися суворою комендантською годиною й обов'язковою реєстрацією громадян ворожих держав. Стикаються 3 логіки: колективний страх, конституційне право та політичний тиск.
19 лютого 1942 року Рузвельт підписує . За кілька місяців близько 120 000 осіб японського походження — дві третини яких є американськими громадянами — змушені покинути свої домівки; їх інтернують у таборах, якими керує , аж до 1945 року. Верховний суд схвалює цей захід у 1944 році у справі « проти Сполучених Штатів» — рішення, пізніше визнане помилковим. У 1988 році передбачає офіційні вибачення уряду США й компенсацію в розмірі 20 000 доларів кожному, хто вижив.
T10-020