Від осені 1941 року і британський отримують гнітючі звіти з Афін. Масові реквізиції продовольства німецькими та італійськими окупаційними військами, крах імпорту й морська блокада, яку Королівський флот підтримує у східній частині Середземного моря, спустошили продовольчі запаси грецької столиці. Щотижня тисячі цивільних — дітей, старих, робітників — помирають від голоду на вулицях або в переповнених лікарнях. Міжнародний і кілька нейтральних урядів наполягають, щоб Лондон дозволив пропустити судна з пшеницею.
Кабінет розділений. Зняти блокаду, хай навіть частково, означає, на думку її противників, побічно годувати дивізії Осі, дислоковані в Греції, і послабити економічну зброю, яку Лондон вважає одним із головних важелів війни. Інші члени кабінету стверджують, що вузький пролом під суворим контролем Червоного Хреста врятувала б сотні тисяч цивільних, не давши воєнній машині ворога жодної реальної підтримки.
Черчилль і його міністри мають вирішити: дозволити гуманітарний пролом у блокаді під контролем Червоного Хреста, щоб пропустити пшеницю; зберегти блокаду повністю, не поступаючись жодною часткою економічної зброї проти Осі; чи вимагати від німців неможливих гарантій, фактично відкидаючи будь-яку допомогу, але не беручи на себе за це відповідальності.
Після запеклих дебатів Лондон погоджується прочинити блокаду. Від 1942 року нейтральні судна — зокрема шведське вантажне судно, зафрахтоване під егідою Червоного Хреста, — доставляють канадську й турецьку пшеницю до грецьких портів. Допомога надходить надто пізно й у надто малій кількості, щоб зупинити катастрофу: голод 1941–1944 років забере в окупованій Греції кілька сотень тисяч життів. Проте зрештою вона рятує безліч людей і створює важливий прецедент гуманітарної допомоги на ворожій території.
T10-060