Успадкувавши досвід 1918 року, французька армія збудувала свою доктрину на «керованому бою»: методичному просуванні, розписаному за етапами, коли централізована артилерія нищить супротивника перед кожним ривком піхоти. Цей спосіб бою спирається на густу мережу польових телефонних ліній, яку вважають надійною та такою, що її не можна ні перехопити, ні заглушити.
Але війна обіцяє бути рухливішою. Дріт потребує часу для прокладання, рветься під обстрілом і прив'язує частини до заздалегідь підготовлених позицій. Радіо ж рухається разом із військом і передає за лічені секунди, проте вразливе до глушіння та підслуховування ворогом.
Напередодні конфлікту штаб мусить вирішити: на чому триматимуться командування та коригування вогню, коли розпочнеться маневр?
Французька армія зберегла дротовий телефон як хребет свого зв'язку та сильно централізоване управління вогнем, успадковане від «керованого бою» 1918 року. Радіо існувало, і частина французьких станцій була якісною, але їх було мало, користування ними свідомо обмежували (настанови про радіомовчання, щоб уникнути перехоплення), а доктрина віддавала перевагу зв'язку дротом і через посильних. У травні–червні 1940 року, коли Вермахт масово використовував радіо, щоб швидко реагувати, дротові лінії, перерізані або такі, що не встигали за швидкістю німецького наступу, сприяли паралічу французького командування.
T01-097