Під час ексоду мости на Луарі, між Орлеаном і Нантом, стають вузькими місцями: майже 2 мільйони людей намагаються перебратися через річку на південь, утворюючи черги завдовжки кілька десятків кілометрів. Луара — остання велика природна перешкода перед зоною, яку армія ще сподівається втримати.
Французькі сапери отримують суперечливі накази. За військовою доктриною мости треба руйнувати, щоб уповільнити Вермахт, який наступає на п'яти колонам біженців. Але на тих самих мостах повно цивільних, що тікають, а координація між перевантаженим штабом і частинами на місці розвалилася.
З 16 по 18 червня кілька інженерних офіцерів опиняються наодинці на заповненому людьми мосту із закладеним зарядом і наказом про знищення, а ворог наближається. Спогад про Роттердам, розбомбований 14 травня, і страх перед «Штуками» роблять кожну годину очікування нестерпною для колон, що скупчилися на берегах. Це неможливе рішення постає в багатьох місцях на річці.
Сапери здебільшого виконали наказ про знищення: в Орлеані, Шатонефі, Жені чи Монсоро мости злетіли в повітря між 16 і 20 червня, коли наближався ворог. Кілька мостів було зруйновано тоді, коли на них ще були цивільні; точне число жертв залишилося невідомим, найчастіше згадують випадок поблизу Амбуаза. Ці драми, довго замовчувані, засвідчили цілковиту дезорганізацію французького командування в червні 1940 року, коли військова логіка затримування супротивника й людська повінь ексоду зіткнулися. Жодного загального офіційного визнання не відбулося, а пам'ять про ці епізоди залишилася місцевою й уривчастою.
T04-019