Від початку 1930-х років молодий офіцер Королівських повітряних сил обстоює революційну ідею: рухати літак турбореактивним двигуном замість гвинта. Запатентувавши її ще 1930 року, він довго волав у пустелі: бракувало коштів, а офіційні кола ставилися скептично. Його невелика компанія «Пауер Джетс» ледве животіє.
Влітку 1939 року його експериментальний двигун нарешті переконливо працює на випробувальному стенді. Демонстрації привертають увагу кількох посадовців Міністерства авіації, які досі ставилися прохолодно. Постає питання, чи слід серйозно робити ставку на цю неперевірену технологію.
Вибір вимагає дефіцитних ресурсів напередодні війни. Профінансувати й прискорити проєкт Віттла, замовити експериментальний літак для випробування двигуна в польоті — ризикуючи вкласти кошти в безперспективну справу? Залишити проєкт розвиватися власним ходом, далі роблячи ставку на перевірені поршневі двигуни? Чи відмовитися через брак негайних результатів? Британська авіаційна промисловість і без того працює на межі можливостей, випускаючи звичайні винищувачі та бомбардувальники.
Міністерство фінансує проєкт і замовляє експериментальний реактивний літак: переконане випробуваннями 1939 року, воно підтримує розробку двигуна Віттла й замовляє дослідний літак, щоб підняти його в повітря, — це буде «Глостер» E.28/39. Перший британський реактивний політ відбудеться 1941 року. Розробка йтиме повільніше, ніж сподівався Віттл, і Німеччина підніме в повітря реактивний літак раніше за Велику Британію; проте ставка 1939 року відкриває шлях двигунам, якими оснастять «Глостер Метеор» — єдиний реактивний винищувач союзників, задіяний у бойових діях. Проривна технологія, народжена завдяки впертості людини, яку довго ігнорували.
T00-023