Навесні 1939 року уже поглинув Австрію, розчленував Чехословаччину й відірвав від Литви Клайпеду (Мемель). Ці силові акції без війни зміцнили його віру у власну зухвалість. Але Польща, яку з 31 березня підтримує британська гарантія, відмовляється віддати .
Гітлер наказав підготувати відповідь. 3 квітня ОКВ розіслало директиву про : Вермахт має бути готовий напасти на Польщу будь-якої миті, починаючи з 1 вересня 1939 року. Але план ще не рішення, і питання його застосування лишається відкритим.
23 травня 1939 року, наступного дня після підписання «Сталевого пакту» з Італією, Гітлер збирає у своєму кабінеті в Рейхсканцелярії Германа Герінга, Еріха Редера, Вальтера фон Браухіча, Вільгельма Кейтеля, Франца Гальдера й інших військових керівників; його ад'ютант веде протокол. Головною невідомою лишаються західні держави. Напад на Польщу може спричинити загальну війну, у якій Німеччина не впевнена в перемозі на 2 фронтах.
Перед ними Гітлер має визначити курс: оголосити про свою рішучість напасти на Польщу за першої слушної нагоди, роблячи ставку на її ізоляцію та пасивність Заходу; обмежитися дипломатичним тиском, щоб отримати без війни; або вичекати рік, поки завершиться переозброєння.
Гітлер оголошує генералам про свою рішучість напасти на Польщу «за першої слушної нагоди». , каже він, не є справжньою метою: ідеться про розширення «життєвого простору» на Сході та забезпечення рейху продовольством. Він виключає повторення чеського сценарію — воювати доведеться — і розраховує ізолювати Варшаву від її союзників. Підготовка за планом «Вайс» триває на цій основі. Гітлер ставить на те, що Франція й Велика Британія, як у Мюнхені, відступлять або не встигнуть зреагувати. Ця ставка на пасивність Заходу та пошуки угоди з СРСР, щоб уникнути другого фронту, визначають усю німецьку дипломатію літа 1939 року — аж до німецько-радянського пакту 23 серпня та вторгнення до Польщі 1 вересня. Протокол Шмундта буде представлено на Нюрнберзькому процесі як доказ того, що війну було сплановано заздалегідь.
T00-011