Генерал очолює ГРУ — радянську військову розвідку — з липня 1940 року. Посаду він успадкував після відставки свого попередника Івана Проскурова, якого усунули за надто відверті слова Сталіну про непідготовленість Червоної армії. Цей неявний сигнал в апараті зрозуміли всі.
Навесні 1941 року на його столі нагромаджуються агентурні донесення. Вони описують зосередження німецьких військ уздовж кордону, наступ за 3 напрямами, імена командувачів, орієнтовну дату початку. Картина цілісна й тривожна.
Але Голіков знає й те, у що вірить Сталін. Володар Кремля вважає німецько-радянський пакт 1939 року міцним і не припускає, що Гітлер відкриє другий фронт, не покінчивши з Англією. Британці, на його думку, мають лише одну мету — посварити Москву з Берліном. Берлін же, зі свого боку, розгорнув широку операцію з дезінформації, щоб приховати свої приготування.
20 березня Голіков подає свою доповідь. Лишається висновок: сформулювати його так, як вимагають факти, чи так, як хоче влада.
Голіков доходить висновку, що чутки — англо-американська дезінформація: його доповідь точно описує німецьке угруповання, а потім сам же знецінює цей опис. Він пише, що більшість повідомлень про війну навесні 1941 року походить з «англо-американських джерел, мета яких, без сумніву, — погіршити відносини між СРСР і Німеччиною». Найточніші відомості таким чином відправляють до розряду дезінформації; Голіков натомість прогнозує німецькі операції проти Великої Британії, Гібралтару та Близького Сходу. Він говорить Сталіну саме те, що той хоче почути. 22 червня вторгнення розвіє цю вигадку. А його попередника Проскурова розстріляють 28 жовтня 1941 року за те, що він «не зумів» передбачити напад, який сам же й провістив.
T07-030