Югославія регента князя Павла, оточена державами Осі та їхніми союзниками, вже кілька місяців зазнає німецького тиску, щоб приєднатися до Троїстого пакту, який потрібен Берліну для проведення армій до Греції. 25 березня 1941 року югославський уряд зрештою підписує приєднання у Відні — з обіцянкою, що країна не надаватиме німцям ні військ, ні проходу.
Підписання викликає різкий спротив, зокрема серед сербських офіцерів і в частини громадської думки, які вороже ставляться до будь-якого зближення з Німеччиною. У ніч з 26 на 27 березня офіцери військово-повітряних сил на чолі з генералом Борою Мирковичем захоплюють Белград, усувають князя Павла від регентства й проголошують повнолітнім юного короля Петра II, якому 17 років; генерал очолює новий уряд.
Путчисти мають негайно визначити свою лінію щодо Німеччини, знаючи, якою грізною буде її реакція. Чи слід відкрито відмовитися від пакту, підписаного 2 дні тому, ризикуючи спровокувати вторгнення; формально зберегти його, щоб виграти час і задобрити Гітлера; чи поспіхом шукати гарантій у союзників і СРСР?
Уряд Симовича обережно вирішує формально зберегти пакт, щоб виграти час і не дратувати Гітлера: він уникає формальної денонсації пакту й заявляє про прагнення миру, — але цей нюанс Гітлер не помічає. Розлючений тим, що переворот скинув уряд, який саме поступився, фюрер того ж дня заявляє, що хоче «знищити Югославію», й наказує негайно вторгнутися, відсуваючи свій напад на СРСР. 6 квітня Вермахт розбиває Югославію менш ніж за 2 тижні. Белградський переворот, жест непокори, що здобув широку народну підтримку, але був військово неспроможним, наближає катастрофу, яку прагнув відвернути; історик Джон Кіган назве його «одним із найнереалістичніших, хоч і романтичних, актів непокори в історії сучасної Європи». Утім, він таки допоможе відкласти «Барбароссу» на кілька тижнів.
T07-005