Від жовтневого «Ні» 1940 року грецька армія не лише відбила італійське вторгнення, а й перенесла війну в окуповану Албанію, звідки почався напад. Під командуванням генерала Александроса Папагоса 13 грецьких дивізій тіснять у горах близько 16 італійських дивізій, і це серед жахливої зими — сніг, мороз, непрохідні стежки.
На початку січня 1941 року мета — перевал Клісура, стратегічний засув на дорозі до Валони (Вльори), одного з 2 великих портів, через які Італія постачає свої війська. Узяття Клісури наблизило б греків до логістичного задушення супротивника. Але грецька армія й сама на межі: її виснажили тижні наступу високо в горах, їй бракує сучасної техніки, а солдати страждають від холоду не менше, ніж від ворога. Мороз завдає в її лавах майже стільки ж втрат, скільки бої: тисячі обморожених ніг та ампутацій послаблюють армію, яка, попри все, перемагає.
Папагос має вирішити: тиснути наступом на Клісуру й Валону, щоб скористатися перевагою до весни й імовірного приходу німців, чи закріпитися на здобутих позиціях, щоб зберегти виснажену армію. Він знає, що німецьке втручання на Балканах — лише питання часу.
Папагос тисне наступом, щоб узяти Клісуру й загрожувати Валоні. 10 січня 1941 року, після запеклих боїв проти щойно прибулих італійських військ, греки беруть перевал Клісура — нова перемога, яка наближає їх до Валони. Але потім наступ захлинається: виснаження, місцевість і італійські підкріплення стабілізують фронт в Албанії на зиму, а Валона не падає. Блискучий грецький опір має приховану стратегічну ціну: він підштовхує Гітлера готувати вторгнення в Грецію (директива «Маріта»), щоб допомогти союзникові й убезпечити свої тили перед «Барбароссою». Албанський наступ також сковує грецькі сили, яких гостро бракуватиме проти німецького нападу в квітні 1941 року. Клісура лишається вершиною грецької епопеї зими 1940–1941 років.
T06-008