Варшавське гетто закрите 16 листопада 1940 року. Усередині окупант нав'язує Єврейську раду (юденрат), яку очолює , і єврейську поліцію (Jüdischer Ordnungsdienst) — внутрішню поліцію під орудою німецької влади. Дуже швидко серед голодного й наляканого населення окупант шукає також інформаторів: агентів, здатних повідомляти про сховане майно, чорний ринок, підпільну діяльність чи втікачів.
Найкраще задокументоване явище — «Група 13» (Trzynastka), названа за адресою свого осідку на вулиці Лешно, 13. Заснована в грудні 1940 року під керівництвом Абрагама Ганцвайха, ця мережа з 300–400 чоловіків у формі, прозвана «єврейським гестапо», безпосередньо звітує перед Службою безпеки (СД). Під прикриттям бюро боротьби зі спекуляцією вона здирає гроші, шантажує й доносить. Для мешканця, розореного замкненням гетто, стати інформатором означає обіцянку шматка хліба, відстрочки, часом захисту для рідних — ціною того, що інших відправлять на смерть. Відмовитися означає залишитися перед голодом і тифом, які від літа 1941 року забиратимуть понад 5 000 життів на місяць.
Спроба перейти на «арійський бік» вимагає везіння, польських зв'язків і грошей, під загрозою шантажистів (шмальцовників, szmalcownicy). Це питання, поставлене перед окремою анонімною людиною серед сотень тисяч, висвітлює сірі зони виживання за окупації.
У Варшавському гетто меншість, змушена чи спокушена, погодилася служити окупантові інформаторами, але переважна більшість мешканців цього шляху відмовилася. Найпомітніші колабораційні мережі — насамперед «Група 13» Абрагама Ганцвайха, близько 300–400 чоловіків, що спиралися на Службу безпеки (СД), — зневажали, а підпільна преса їх викривала; групу розпустили впродовж 1941 року, а Ганцвайх, який і далі служив німцям, від кінця 1942 року зник, не залишивши достовірних слідів. Отже, донос лишався реальним, але маргінальним явищем у сірих зонах голоду й страху і так і не став нормою для населення, яке здебільшого відмовилося видавати своїх.
T06-047