Британські експедиційні сили (British Expeditionary Force, БЕС) — це угруповання, яке Велика Британія спрямовує до Франції. Політична обіцянка Чемберлена Даладьє (квітень 1939 року): 5 дивізій негайно, 32 дивізії за 12 місяців. 53-річний лорд Горт очолює їх із вересня 1939 року — ветеран Першої світової війни (Хрест Вікторії, Військовий хрест), шанована військова постать, але без сучасного бойового досвіду.
Перша фаза (вересень — жовтень 1939 року): перевезення 160 000 вояків через порти Шербур, Брест і Сен-Назер (перехід Ла-Маншем вважають надто небезпечним через U-Boot). Станом на 31 жовтня 1939 року в районі Аррас — Лілль у БЕС налічується 5 боєздатних дивізій. Станом на 31 січня 1940 року — 10 дивізій (350 000 вояків). Постачання забезпечують 600 британських торгових суден, що курсують між Англією та Францією.
БЕС тримають сектор Лілль — Аррас, що продовжує лінію Мажино, і водночас мусять планувати просування бельгійськими рівнинами за планом «Дайль — Бреда» Гамелена: у разі німецького вторгнення БЕС мають висунутися до Бельгії, щоб якомога раніше зустріти німецькі сили. Стикаються дві логіки: готуватися до позиційної чи до маневреної війни, діяти самостійно чи в тісній координації з французами. Горт має вирішити, як готувати війська впродовж зими 1939–1940 років.
Горт обирає статичну фортифікацію на лінії Лілль — Аррас. Його війська риють окопи й будують опорні пункти на 110 км фронту, просто посеред болотистої зони Фландрії. Працюють завзято, але оборонна доктрина застаріла (зразка 1918 року) й не готує до механізованої війни. Маневрових навчань майже немає. Співпраця з французами обмежена (різні доктрини, а головне — мовний бар'єр: Горт не говорить французькою). Моральний дух британських військ у час «дивної війни» залишається задовільним. Але з січня 1940 року офіцери Горта помічають, що зимова пасивність французів під час «дивної війни» передається й БЕС. Під час німецького наступу 10 травня 1940 року Горт правильно виконує план «Дайль» (висування до Бельгії), але опиняється в ізоляції через німецький «серпоподібний удар» (Sichelschnitt) крізь Арденни. 25 травня 1940 року він на власну відповідальність ухвалює ключове рішення відступати до узбережжя й Дюнкерка — рішення, що рятує операцію «Динамо» (338 226 евакуйованих у травні — червні 1940 року). Відсторонений від будь-якого командування в діючій армії, він стає губернатором Гібралтару (1941), потім Мальти (1942) і помирає в березні 1946 року від раку печінки.
T02-025