Франція 1939 року несе травматичну пам'ять про 1914–1918: 1,4 мільйона загиблих, спустошені регіони, народ, що не хоче знову пережити таке кровопускання. Ця пам'ять пронизує її воєнну думку, довго зорієнтовану на оборону та «методичну битву» — підготувати місцевість, заощаджувати кров, нічого не залишати на волю випадку.
Лінія Мажино, ланцюг укріплень уздовж німецького кордону, — символ такого підходу: оплот, який мав спрямувати будь-який ворожий наступ у вигідне русло й дати Франції змогу протриматися, поки блокада та промислова перевага союзників не дадуться взнаки в довгій перспективі.
Генерал Гамелен, начальник штабу, мусить напередодні війни підтвердити або переглянути курс країни. Зробити ставку на оборону та довгу війну, спираючись на лінію Мажино й блокаду, ризикуючи віддати ініціативу ворогові? Розвинути мобільну наступальну спроможність — зосереджені танки, штурмову авіацію — щоб мати змогу вдарити, зокрема на допомогу Польщі? Чи поєднати 2 підходи, ризикуючи не досягти успіху в жодному? Доля польського союзника почасти залежить від цієї доктрини.
Франція підтверджує оборонну доктрину й стратегію довгої війни: доктрина лишається оборонною, побудованою на лінії Мажино, методичній битві та ставці на довгу війну, у якій блокада й промисловість союзників виснажать Німеччину. Танки, хоч і численні й подекуди чудові, лишаються розпорошеними для підтримки піхоти, а не зведеними у великі самостійні з'єднання. Коли на Польщу нападуть, французька армія обмежиться символічним наступом у Саарі й відступить. Ця доктрина, раціональна з погляду 1918 року, виявиться трагічно непридатною для маневреної війни 1940 року.
T00-029