20 червня 1940 року, коли на півночі Франція зазнає краху, Італія розпочинає наступ в Альпах. Генерал командує Альпійською армією, значно меншою чисельно — кілька дивізій проти кількох сотень тисяч італійців, — але закріпленою в гірській місцевості, ідеальній для оборони й усіяній сучасними фортами («альпійська лінія Мажино»).
Ольрі в парадоксальній ситуації: він мусить пильнувати й тили, бо німці спускаються долиною Рони й загрожують ударити йому в спину. Зосередити всі сили проти італійців означає ризикувати, що німці його обійдуть; розпорошити їх — ослабнути всюди.
Генерал може твердо тримати альпійські позиції проти італійців, ставлячи на місцевість і укріплення. Оголити італійський фронт, щоб відбити німецьку загрозу з півночі. Або відійти, щоб уникнути оточення. Ставка — зберегти честь французької зброї хоча б на цьому фронті за кілька днів до перемир'я.
Ольрі вдається утримати основні альпійські позиції: з дуже обмеженими силами Альпійська армія відбиває італійський наступ майже на всьому фронті (Ментона — єдиний помітний здобуток італійців), водночас зупиняючи біля Вореппа німецьке просування долиною Рони. На момент перемир'я 25 червня італійці майже не вклинилися у французьку територію. Це один із небагатьох повних успіхів кампанії 1940 року: жменька добре закріплених французьких дивізій зупиняє набагато чисельнішого супротивника. Альпійська перемога рятує воєнну честь серед загальної катастрофи.
T04-110