Після вересневого вторгнення 1939 року польську Верхню Сілезію анексують до рейху. 1940 року окупанти запроваджують для поляків режим примусової праці: бюро праці (Arbeitsämter) направляють мобілізовану робочу силу на шахти, у важку промисловість і сільське господарство, в дусі «декретів про поляків» від 8 березня 1940 року, що встановлюють дискримінаційний статус польських працівників, відправлених до Німеччини.
Польські робітники мають нижчий статус, меншу платню й зазнають суворих покарань за відсутність чи «недисциплінованість». Відмова від призначення, залишення робочого місця чи втеча до Генерал-губернаторства загрожують арештом, табором і навіть смертю.
Сілезький шахтар, викликаний до бюро праці, мусить вирішити: скоритися й працювати за цього режиму, пригальмовувати й таємно саботувати чи спробувати вислизнути, покинувши край.
Переважна більшість поляків, залучених до примусової праці, скоряється призначенням за браком альтернативи: поліційний нагляд, покарання й загроза таборів роблять відкриту відмову майже самогубною. Верхня Сілезія стає опорою німецьких воєнних зусиль (вугілля, металургія), а примусова праця поляків тут передвіщає систему експлуатації іноземної робочої сили, яка пошириться на всю окуповану Європу. Прихований опір (уповільнення роботи, дрібний саботаж, поодинокі втечі) існує, але лишається маргінальним перед репресивним апаратом.
T03-176