очолює британський уряд лише 18 днів — відтоді, як 10 травня 1940 року подав у відставку Чемберлен. За ці 18 днів військове становище союзників обвалилося: Нідерланди та Бельгію захоплено, 13 травня німці прорвали фронт під Седаном, 20 травня німецькі танки вийшли до Аббевіля, а Британські експедиційні сили опинилися в оточенні у Фландрській кишені.
Від 25 травня Воєнний кабінет із 5 осіб обговорює італійське посередництво, яке просуває посол Бастіаніні: Муссоліні міг би стати посередником у переговорах із Гітлером, якщо Лондон погодиться говорити. Міністр закордонних справ лорд Галіфакс наполягає, щоб цей шлях було розглянуто. Черчилль проти. За 3 дні — 9 засідань Воєнного кабінету й жодного рішення.
28 травня 1940 року ситуація сягає найвищої напруги. Вдосвіта в Бельгії капітулює . Починається евакуація з Дюнкерка: за першу добу вдається вивезти лише 7 669 осіб, хоча вивозити треба кілька сотень тисяч. Галіфакс розмірковує про відставку.
Черчилль вирішує звернутися до міністрів поза межами Воєнного кабінету з 5 осіб. О 18:00 він скликає 25 міністрів розширеного складу (Outer Cabinet — це весь уряд); більшість із них не стежила за дискусією останніх 3 днів. Виступ триває 25 хвилин: Черчилль викладає військове становище, представляє італійську пропозицію, висловлює свою особисту думку. Залишається обрати тон завершальної частини промови.
Черчилль категорично відмовляється, особисто й цілковито зобов'язуючись не вести переговорів. Наприкінці виступу він вимовляє фразу: «If this long island story of ours is to end at last, let it end only when each one of us lies choking in his own blood upon the ground» («Якщо наша довга острівна історія має нарешті скінчитися, нехай вона скінчиться лише тоді, коли кожен із нас упаде на землю, захлинувшись власною кров'ю»). , свідок виступу, записує у щоденнику: «There were loud cries of approval all round the table, no one expressed even the faintest flicker of dissent» («Довкола столу пролунали гучні вигуки схвалення, ніхто не виявив і найменшої тіні незгоди»). Галіфакс опиняється в ізоляції. Того ж вечора на італійській пропозиції ставлять хрест. Доктрина «no peace without victory» («жодного миру без перемоги») стає офіційною. 4 червня Черчилль виголошує в Палаті общин знамениту промову «We shall fight on the beaches» («Ми боротимемося на узбережжях»). Упродовж 5 років, до травня 1945 року, Велика Британія вистоює. Рішення 28 травня 1940 року, ухвалене за підтримки 25 міністрів, — один із визначальних моментів британського опору. На думку кількох істориків (Робертс, Рейнолдс, Лукач), без нього Велика Британія могла б скотитися до компромісного миру. 28 травня лишається одним із найважливіших «5 днів» війни для Британії.
T03-027