10 травня 1940 року — того самого дня, коли Німеччина починає наступ на Заході, — прем'єр-міністр Великої Британії , дискредитований провалом норвезької кампанії, подає у відставку. Король доручає Вінстонові Черчиллю, першому лордові Адміралтейства, сформувати уряд. Черчилль, якого довго відсували на узбіччя за застереження щодо нацистської небезпеки, нарешті приходить до влади в найгірший момент.
Новому прем'єр-міністру належить одразу визначити лінію Великої Британії перед катастрофою, що насувається на континенті. Заявити про волю до тотальної війни без компромісів, згуртувавши націю на опір за всяку ціну. Залишити собі простір для можливих переговорів залежно від перебігу подій. Або тягнути час, щоб оцінити масштаб лиха.
Черчилль очолює погано підготовлену країну, французького союзника, що ось-ось зазнає краху, і політичну верхівку, де дехто (Галіфакс) не виключає компромісного миру. Його перше велике рішення — про тон і курс: яку Англію він хоче втілювати перед Гітлером?
Черчилль рішуче заявляє про волю до тотальної війни без компромісів: від першого дня при владі, 10 травня 1940 року, він утілює непохитну рішучість, обіцяючи «кров, тяжку працю, сльози й піт» і заявляючи про намір воювати до перемоги. Під час кризи Воєнного кабінету (26–28 травня) він відкидає ідею переговорного миру, яку обстоює Галіфакс. Його енергія, риторика й відмова від будь-яких компромісів гуртують націю й утримують Велику Британію в боротьбі тоді, коли на континенті все, здається, втрачено. Прихід Черчилля до влади в день наступу — один із великих переломів війни: він дає спротиву Гітлерові лідера, гідного цього виклику.
T03-104