Отцю Максиміліану Кольбе (у миру — ) 45 років, він францисканець-конвентуал. Від 1927 року він очолює заснований ним монастир Непокаланів («Місто Непорочної») — найбільшу францисканську громаду католицького світу, у якій 1939 року налічується 762 брати. Монастир утримує друкарню, що видає щомісячник «Rycerz Niepokalanej» («Лицар Непорочної») накладом 1 мільйон примірників (найбільший католицький журнал Польщі), щоденну газету «Mały Dziennik» накладом 137 000 примірників, радіостанцію й навчальний аеродром для братів-пілотів-місіонерів.
У політичному плані Кольбе довгий час друкував у «Rycerz Niepokalanej» тексти, які нині вважаються антисемітськими за тоном (юдаїзм подавався в них як «духовний ворог»). Але з 1937 року ця лінія поступово зникає. З 1930 до 1936 року він жив у Японії, де заснував монастир поблизу Нагасакі, і міжкультурний досвід залишив на ньому глибокий слід.
Станом на 1 вересня 1939 року Непокаланів лежить на головній осі німецького наступу Лодзь → Варшава. З 9 до 17 вересня через цю місцевість проходять десятки тисяч цивільних біженців із півночі й заходу Польщі. Кольбе відчиняє двері монастиря: спальні, кухні, майстерні, підземні сховища, викопані для друкарні. 14 вересня там перебуває близько 3 500 біженців. Серед них — від 1 500 до 2 000 євреїв із мазовецьких штетлів, які тікають від масових убивств, про які вже надходять звістки. Кольбе приймає всіх без огляду на віросповідання. 18 вересня наближається Вермахт.
Кольбе відкрито оголошує Непокаланів гуманітарним притулком і приймає німців як гостей. Щойно німці приходять, Непокаланів відвідують 2 офіцери Вермахту. Кольбе зустрічає їх у чернечій рясі й німецькою (якою володіє вільно) пояснює гуманітарний характер притулку. Жодного біженця не видають. Проте 19 вересня гестапо вперше заарештовує Кольбе; його переводять до табору в Амтіці (Гембіце, Бранденбург), а 8 грудня 1939 року звільняють. Він повертається до Непокаланова. Навесні 1940 року монастир досі дає притулок 1 200 єврейським і польським біженцям. Кольбе організовує виробничі майстерні (швейні, механічні), щоб забезпечити їм засоби до існування, і далі таємно видає «Rycerz Niepokalanej». 17 лютого 1941 року його арештовують удруге. 28 травня 1941 року його переводять до Освенціма (табірний номер 16670). У липні 1941 року, після втечі в'язнів, комендант відбирає 10 чоловіків, яких у відплату мають заморити голодом у бункері. Кольбе добровільно зголошується піти на смерть замість Францішека Гайовнічека (польського сержанта, який плакав за дружиною й дітьми). Він помирає 14 серпня 1941 року від ін'єкції фенолу після 2 тижнів без їжі й води. канонізує його 10 жовтня 1982 року.
T01-037