У міру наближення німецьких танків до Мааса знищення його мостів стає нагальною потребою, щоб уповільнити ворога й утримати лінію річки. Бельгійським саперам, як і французьким південніше, доручено підірвати споруди в слушний момент: ані зарано (відрізали б власні війська, що відступають), ані запізно (залишили б їх ворогові неушкодженими).
Дилема сапера жорстока й розрахована за хвилинами. Підірвати мости, щойно наблизяться німці, ризикуючи залишити в пастці власні частини й біженців, які ще перебувають на східному березі. Чекати останнього моменту й формального наказу, ризикуючи, що командос чи авангарди захоплять їх неушкодженими (як у Ху чи Геннепі). Або обороняти мости, щоб знищити їх пізніше, скоординовано.
На широкому фронті й у сум'ятті ворожого наступу зв'язок ненадійний, накази запізнюються, а кожен міст — окремий випадок. Успіх чи невдача цих підривів визначає міцність лінії Мааса — перешкоди, що мала зупинити «бліцкриг».
Результати були нерівними, але загальна настанова зводилася до того, щоб підривати мости, щойно наближалися німці: більшість мостів на Маасі між Намюром і Дінаном підірвали бельгійські саперні війська, коли наблизилися німці. Це змусило ворога форсувати річку на човнах і імпровізувати переправи (Ху, Дінан). Ці підриви, систематичніші, ніж на французькому Маасі в Седані, справді уповільнили наступ у бельгійському секторі. Але вирішальний прорив стався там, де оборонялися французи (Седан, Монтерме), а розвал 9-ї армії зробив марною міцність бельгійської лінії. Підірвати мости вчасно було для саперів обов'язком, розрахованим за хвилинами, між жертвою тих, хто запізнився, і відмовою віддати ворогові неушкоджену переправу.
T03-113