Відкинута від каналу Альберта, а потім від Дайля, бельгійська армія відступає від річки до річки. Близько 23 травня 1940 року вона чіпляється за Ліс, навколо Кортрейка, на фронті, що править за засув лівого флангу союзників: праворуч від неї Британський експедиційний корпус відкочується до узбережжя; позаду Дюнкерк стає єдиним виходом.
Бельгійська армія знекровлена, її частини виснажені 2 тижнями відступу, моральний дух підірваний. Група армій «Б» під командуванням Бока завдає потужного удару по обидва боки від Кортрейка, прагнучи розірвати з'єднання між бельгійцями й британцями, щоб відкрити дорогу до моря.
Бельгійське командування мусить обирати. Дати на Лісі відчайдушну виснажливу битву, щоб утримати фланг і прикрити евакуацію союзників, ціною ймовірного самопожертвування. Відійти ще далі, до узбережжя й «національного редуту», який розглядає король. Або визнати, що армія більше не може, і йти до капітуляції. Від опору на Лісі почасти залежить час, який матимуть союзники на півночі, щоб дійти до Дюнкерка.
Бельгійське командування спершу вирішує утримувати Ліс за всяку ціну: у битві на Лісі (23–27 травня) бельгійська армія запекло б'ється навколо Кортрейка, затримуючи Бока й захищаючи лівий фланг союзного відступу до Дюнкерка. Але тиск стає нестерпним, з'єднання з британським корпусом розривається, втрати зростають — саме в цьому контексті неподалік відбувається різанина у Вінкті. Коли бельгійський фронт починає розвалюватися, доходить висновку, що продовження бою вже не матиме сенсу: він капітулює 28 травня 1940 року. Попри все, опір на Лісі виграє для союзників дорогоцінні години для посадки на кораблі.
T03-146