45-річний бельгійський артилерист майор командує 1 200 бійцями форту Ебен-Емаль — ключа до оборонного угруповання на каналі Альберта на північ від Льєжа. Броньована споруда, яку вважають неприступною, прикриває мости в напрямку Маастрихта. Жоттран знає свій форт до найменших подробиць: артилерійські куполи, каземати, підземні галереї на 3 рівнях.
О 04:25 центральний блок (superblock) струшують вибухи. Щось відбувається на самому даху споруди. З командного пункту на рівні −3 Жоттран чує глухі, металеві, часті удари. Спостерігачі протиповітряної оборони нічого не повідомили: жодного гуркоту моторів, адже нападники прибули на безгучних планерах. Один за одним куполи повідомляють, що їх виведено з ладу невідомими йому зарядами.
О 04:30 Жоттран більше не бачить власного даху й не може відповісти вогнем зсередини. Він сповіщає наземні підкріплення та штаб бельгійського I корпусу в Тірлемоні. Позбавлений куполів, він зважує ті нечисленні варіанти, що лишилися, аби повернути ініціативу на даху, який опинився в руках ворога. Вирішувати треба за лічені хвилини.
Жоттран вимагає обстрілу даху власною артилерією: ще о 04:30 він просить польову артилерію вести вогонь по його власному даху, щоб змести нападників, ризикуючи вразити власні позиції, і сповіщає начальство. Бельгійське командування вагається, чи обстрілювати споруду, повну захисників; наказ повільно проходить інстанції. Близько 09:00 6 батарей поблизу Візе нарешті відкривають вогонь, але пікірувальники «Штука» 2-го повітряного флоту, що прикривають дії штурмової групи «Граніт», змушують їх замовкнути ще до того, як обстріл дає ефект. Позбавлений куполів і можливості контратаки, форт тримається ще одну ніч. Жоттран капітулює 11 травня о 12:15, після близько 30 годин облоги — жменька десантників нейтралізувала найкраще захищений гарнізон Європи. 5 років він перебуває в полоні (офлаг IV-A, потім Мурнау) і помирає 1973 року. У бельгійській пам'яті його реабілітують: він виконав свій обов'язок звичайними засобами проти небаченої досі тактики.
T03-035