Генерал командує Альпійською армією з грудня 1939 року. У його розпорядженні близько 175 000 вояків — альпійські стрільці, фортечні війська, , — і з ними він утримує майже 300 км кордону від Швейцарії до Середземного моря проти набагато чисельнішої Італії. Його угруповання спирається на приблизно 100 споруд альпійської лінії Мажино, що замикають перевали.
Від 21 червня італійський наступ розбивається об його позиції. Крім того, Ольрі мусить пильнувати й тили: Вермахт, що після краху головного фронту спустився долиною Рони, загрожує вдарити йому в спину. Так він веде битву на 2 фронти — італійці зі сходу, німці з півночі.
Коли перемир'я вже близько, стратегічне питання таке: чи перетворити оборонний успіх на контратаку на П'ємонт, чи дотримуватися суворої оборони, чи обмежитися невеликими вилазками. Ставка — зберегти перемогу, яка серед загальної катастрофи має символічну вагу.
Ольрі до самого перемир'я суворо тримав оборону: він утримував позиції, не розпорошуючи сил. До 25 червня не поступилася жодним укріпленим пунктом, завдавши Італії втрат, значно більших за власні (порядку кількох тисяч проти кількох сотень), і водночас стримавши німецький тиск із півночі. Це єдина безперечна оборонна перемога французької армії 1940 року. Режим Віші усунув Ольрі, вважаючи його надто відданим Республіці; генерал помер 1944 року. Його битву, довго забуту, нині переосмислюють як доказ того, що поразка 1940 року була не фатальною неминучістю, а наслідком непридатної доктрини й командування на головному фронті.
T04-037