Перемир'я, підписане 22 червня 1940 року, набирає чинності 25-го. Великі форти лінії Мажино, здебільшого нескорені, опиняються в небувалому становищі: їм наказують припинити бій і здатися, хоч вони ще тримаються й їх ніхто не штурмував. Для гарнізонів, що билися з гордістю, наказ про капітуляцію розриває серце.
Командири фортів стоять перед останнім вибором. Виконати наказ про капітуляцію, що випливає з перемир'я, і віддати цілі форти ворогові, який їх не здолав. Відмовитися й продовжити бій заради честі, всупереч перемир'ю й ризикуючи репресіями проти всіх полонених. Або домовитися про умови здачі (військові почесті, поводження з людьми).
Гіркота безмежна: здати фортецю, яку не програно в бою. Але непокора перемир'ю наражала б людей на небезпеку й зруйнувала б дисципліну. Це останній, парадоксальний акт переможеної армії, частина якої на місцях лишалася нескореною.
Гарнізони виконують наказ про капітуляцію, що випливає з перемир'я, нерідко здаючись лише після письмового підтвердження: відповідно до перемир'я форти лінії Мажино капітулюють наприкінці червня 1940 року за наказом французького командування, і багато гарнізонів виходять із військовими почестями, з розгорнутим прапором, на знак свого переможного опору на місці. Кілька командирів погоджуються здатися лише після прямого письмового підтвердження від начальства, спершу відмовляючись вірити наказові. Люди йдуть у полон — нескорені, але полонені. Здача неушкодженої лінії Мажино залишається одним із найпронизливіших символів 1940 року: поразка армії, частина якої билася до кінця, не поступившись.
T04-119