В останні дні серпня 1939 року дипломати гарячково намагаються відвернути непоправне. У Берліні британський посол веде одну розмову за іншою; шведський бізнесмен неофіційно курсує між Герінгом і Лондоном, передаючи повідомлення й пропозиції.
Гітлер використовує цю метушню. Він висуває вимоги щодо Гданська й коридору, а тоді домагається, щоб польський повноважний представник прибув до Берліна протягом доби, — умова, майже нездійсненна за такий строк. Лондон зважує, які справжні наміри Берліна: щира готовність до переговорів чи вистава, покликана перекласти провину за розрив на супротивника? Спогад про Мюнхен, де тиск стислих строків вирвав поступки, переслідує кожну розмову.
Британський уряд мусить визначити свою лінію. Підштовхнути Польщу відправити перемовника під тиском ультиматуму, сподіваючись виграти час, — ризикуючи новим Мюнхеном коштом Варшави? Відхилити цю вимогу й твердо триматися союзу, навіть якщо це зачинить останні дипломатичні двері? Чи спробувати проміжну формулу через Далеруса? Мир чи війна вирішується за кілька годин.
Лондон по суті відкидає пастку й твердо тримається союзу: навчений Мюнхеном, британський уряд відмовляється підштовхувати Польщу до того, щоб її представник прибув до Берліна під тиском ультиматуму тривалістю кілька годин. На думку Лондона, мета німців полягає не стільки в переговорах, скільки в тому, щоб створити видимість доброї волі й перекласти на Польщу відповідальність за розрив, — пастка, що нагадує ту, яку раніше ставили іншим перед аншлюсом і Мюнхеном. Зусилля Гендерсона й Далеруса тривають, але розбиваються об неприйнятні німецькі вимоги та нездійсненний графік. Жодне посередництво не досягає успіху. 1 вересня Німеччина нападає на Польщу; 3 вересня Велика Британія і Франція оголошують війну. Дипломатія останнього шансу передусім дає Гітлерові змогу спробувати — безуспішно — постати в ролі зрадженого миротворця.
T00-049