Августу Глонду 58 років, від 1926 року він примас Польщі — митрополит-архієпископ Гнезна (історична кафедра) і Познані. Кардинал від 1927 року, салезіянин. Перший польський прелат після здобуття незалежності 1918 року, він домовився з Пієм XI про Конкордат 1925 року між Святим Престолом і Польщею. Коли починається вторгнення, він у Познані — церковній столиці західної Польщі.
1 вересня Познань лежить за 80 км від німецького кордону, просто на осі вторгнення. 2 вересня апостольський нунцій передає Глонду настанову Ватикану, складену державним секретарем Мальйоне: «У разі окупації польські єпископи мають уникати полону на місці — вони можуть стати мішенню репресій, а їхня депортація обезголовила б польську Церкву». 3 вересня Глонд залишає Познань і їде до Варшави. 6 вересня польський уряд прямо просить його покинути територію країни: якби його захопили німці, це стало б катастрофою для Церкви й для польської держави у вигнанні, яку збирається створити Сікорський.
Рішення виїхати ухвалено; лишається обрати роль, яку він відіграватиме з-за кордону. Він може зробити зі свого вигнання публічну трибуну — конференції, комюніке, відкрите викриття німецьких злочинів; віддати перевагу стриманій дипломатії у стосунках із Пієм XII та урядами держав, організовуючи матеріальну підтримку поляків у вигнанні; або спробувати таємно повернутися через Угорщину чи Словаччину, щоб розділити долю нації. Яку позицію обрати?
Глонд поєднує максимальну публічну активність — конференції, комюніке, відкрите викриття німецьких злочинів — із від'їздом до Рима. З 6 до 11 вересня він пересувається до Кременця, а звідти до Чернівців (Румунія). 21 вересня він прибуває до Рима, де його приймає . У Римі, а з червня 1940 року (коли Італія вступає у війну) в Лурді він випускає комюніке про переслідування польської Церкви — за його задокументованими даними, за війну вбито 6 000 священників, з них 1 800 лише в концтаборах, тобто 25 % польського духовенства. Він відкрито засуджує Гітлера у 2 виступах на Радіо Ватикану (1940, 1942). Тим часом єпископи Адам Сапіга (Краків) і (Тарнів) відмовилися виїздити й залишилися в Польщі. 3 лютого 1944 року Глонда арештовує гестапо; його утримують у Парижі, потім у Бар-ле-Дюку та Віденбрюку (Вестфалія), і в квітні 1945 року його звільняють американці. Він повертається до Польщі, до радянської зони окупації, й змирюється з новою реальністю, зокрема з утратою Східних земель (Кресів) на користь СРСР. Він помирає в жовтні 1948 року у Варшаві. Його рішення у вересні 1939 року одразу викликало суперечки: дехто звинувачував його в тому, що він покинув свій народ, — «пастир, що тікає від своїх овець». Процес його беатифікації відкрито 1992 року; він досі триває через дискусії навколо його втечі та деяких довоєнних пастирських листів, що вважаються проблемними в єврейському питанні.
T01-038