Наприкінці серпня 1939 року польське командування майже не сумнівається, що німецький напад неминучий. Щоб армія була готова до бою, її треба вчасно мобілізувати: призвати резервістів, перекинути частини, зайняти позиції. Кожен день запізнення обертається втратою життів і території.
Але Варшава зазнає сильного тиску союзників. Франція та Велика Британія, які вдаються до останніх дипломатичних кроків, побоюються, що помітну загальну мобілізацію в Польщі витлумачать як провокацію і що вона дасть Гітлерові привід. Вони наполягають, щоб Польща зачекала.
Маршал та уряд опиняються перед болісним вибором. Негайно оголосити загальну мобілізацію в ім'я військової необхідності, навіть якщо це роздратує союзників? Відкласти її під франко-британським тиском, щоб зберегти шанси дипломатії, ризикуючи запізнитися? Чи наказати провести часткову й непомітну мобілізацію — хиткий компроміс між 2 крайнощами? Кожна година, втрачена чи виграна в цих перегонах із часом, згодом може обернутися територіями й життями.
Польща опиняється в найгіршому з обох варіантів: розпочавши загальну мобілізацію 29–30 серпня, вона ненадовго призупиняє її на наполегливе прохання Франції та Великої Британії, а 31 серпня відновлює. Ця затримка, нав'язана союзницькою дипломатією, ламає графік і забирає дорогоцінні години саме тоді, коли німецька армія готується вдарити. Коли 1 вересня починається напад, частина польських з'єднань ще не завершила розгортання. Зірвана мобілізація кінця серпня ілюструє суперечність між військовою логікою й дипломатичними розрахунками — цього разу на шкоду Польщі.
T00-048