Окупація Праги 15 березня 1939 року поховала політику умиротворення Невілла Чемберлена, який іще недавно вважав міжнародний обрій «безхмарним». Через 2 тижні ширяться тривожні чутки: Німеччина може повернутися проти Польщі, а то й вдарити зненацька.
Чемберлен мусить терміново переглянути британську позицію. Дати Польщі односторонню гарантію означає стримати Гітлера, попередивши, що напад обернеться війною з Великою Британією, — але водночас віддати Варшаві рішення про втягнення Лондона в континентальний конфлікт на театрі, де Велика Британія майже нічого не може зробити військово.
Перед ним 3 шляхи. Дати Польщі тверду й негайну гарантію — цілковитий розрив із умиротворенням? Далі шукати врегулювання шляхом переговорів, уникаючи будь-яких автоматичних зобов'язань? Чи поставити будь-яку гарантію в залежність від великого союзу, до якого насамперед увійшов би СРСР, — військово міцнішого, але політично делікатного? Авторитет Британії й мир у Європі залежать від цього рішення, яке треба ухвалити за лічені дні.
Чемберлен дав Польщі тверду й негайну гарантію: 31 березня 1939 року він заявив у Палаті громад, що в разі загрози польській незалежності, якщо Варшава визнає за життєво необхідне чинити опір, Велика Британія надасть їй «всіляку підтримку, яка в її силах»; до заяви приєдналася Франція. Це разючий поворот після років умиротворення. Історики досі сперечаються про цю гарантію: необхідний стримувальний жест щодо диктатора чи «незаповнений чек», виконання якого неможливо було забезпечити військовими засобами і який прив'язував британський мир до рішень Варшави? Як би там не було, вона заклала зобов'язання, яке привело Лондон до оголошення війни 3 вересня 1939 року після вторгнення до Польщі.
T00-061