Восени 1940 року генерал-полковник , начальник штабу ОКГ — Верховного командування сухопутних військ, — керує підготовкою плану вторгнення до Радянського Союзу, який внутрішньо називається «Отто».
Скрупульозний Гальдер провів літо, плануючи розгортання мільйонів людей. Його переконання непохитне: війну буде виграно ударом по Москві, політичному, залізничному й промисловому вузлу СРСР. Узяття столиці, вважає він, дезорганізувало б радянську державу й змусило б Червону армію прийняти вирішальну битву за її оборону. Такий підхід, успадкований від прусської штабної традиції, зосереджує головні сили на центральному напрямі.
Але Гітлер не поділяє цього пріоритету. Він вважає Москву другорядною й хоче передусім знищити Червону армію на захід від великих річок, а тоді захопити економічні цілі на флангах: верфі та балтійське узбережжя в напрямі Ленінграда на півночі, зернові землі й промисловий басейн України на півдні. 5 грудня 1940 року Гальдер представляє фюреру остаточні військові плани на нараді. Розбіжність щодо центру ваги кампанії проявляється там менш ніж за 2 тижні до директиви, яка має зафіксувати стратегію.
Гальдер розмиває розбіжність, зберігаючи 3 рівнозначні напрями зусиль: щоб не дратувати фюрера, план передбачає наступ за 3 напрямами без чіткого визначення центру ваги, водночас лишаючи Гальдеру надію, що після початку кампанії московський напрям утвердиться сам собою. Директива № 21 від 18 грудня 1940 року закріплює цю двозначність, роблячи початковий наголос на знищенні ворога та північному й південному флангах. Розпочате 22 червня 1941 року вторгнення виявляє ціну цього компромісу: влітку Гітлер повертає танки на Київ і Ленінград, затримуючи центральний удар. Коли наступ на Москву нарешті відновлюється восени, зима й радянські підкріплення зупиняють його біля воріт столиці. Відсутність єдиної чіткої мети стала одним із класичних докорів німецькому плануванню.
T06-026