На початку 1940 року план наступу на Заході (план «Гельб») у першій редакції залишається варіантом наступу 1914 року: головний удар іде через рівнину Бельгії. Багато генералів вважають його передбачуваним і малорішучим. Генерал , начальник штабу групи армій «А», обстоює сміливу й ризиковану ідею: перенести головний удар через Арденни — лісистий масив, який вважають непрохідним для танків, — щоб прорватися під Седаном і кинутися до Ла-Маншу, зайшовши в тил союзним арміям, що вступили в Бельгію.
План Манштейна («Зіхельшніт», «удар серпом») блискучий, але небезпечний: якщо танки загрузнуть в Арденнах або якщо союзники швидко зреагують, це буде катастрофа. Обережне керівництво вагається, чи ламати свої плани заради такої ризикованої ставки.
Верховне командування має вирішити. Ухвалити план Манштейна з його арденнською ставкою. Зберегти класичний план через Бельгію — надійніший, але без несподіванки. Або шукати компроміс, що розподіляє зусилля. Суперечка дійде аж до вершини рейху, де й ухвалять рішення. Який варіант має обрати ОКГ?
Командування ухвалило план Манштейна — прорив через Арденни: після того як у лютому 1940 року Манштейн виклав свої погляди Гітлеру, «Зіхельшніт» було схвалено. Головний удар перенесли на Арденни, зосередивши танкові дивізії в групах Гудеріана та Клейста. Ставка, яку багато хто вважав божевільною, виявилася нищівно ефективною: прорив під Седаном 13 травня застав союзників цілком зненацька, бо їхні найкращі сили просунулися в Бельгію. Ухвалення плану Манштейна — мабуть, найвагоміше за наслідками рішення Західної кампанії: воно перетворило очікуваний наступ на одну з найшвидших перемог у воєнній історії.
T02-092