Німецька воєнна промисловість значною мірою залежить від шведської залізної руди, яку взимку відправляють через норвезький порт Нарвік і везуть уздовж нейтрального норвезького узбережжя. , перший лорд Адміралтейства, переконаний, що перерізання цього шляху завдасть серйозного удару воєнним зусиллям рейху.
Проблема — норвезький нейтралітет. Мінування прибережних вод чи висадка в Нарвіку порушили б суверенітет нейтральної країни, ризикуючи викликати обурення громадськості й підштовхнути Норвегію в обійми Німеччини. Але чекати — означає дозволити залізу живити німецькі заводи.
Черчилль може діяти напролом: замінувати норвезькі води й підготувати висадку в Нарвіку, зневаживши нейтралітет. Суворо поважати норвезький нейтралітет і шукати інші важелі тиску. Або спробувати здобути згоду Норвегії, що малоймовірно. Ризик — спровокувати випереджувальну реакцію Німеччини в Скандинавії — саме те, що Берлін розглядає зі свого боку.
Черчилль отримує схвалення діяти напролом: на початку квітня 1940 року Королівський флот мінує норвезькі води (операція «Вільфред»), а висадку готують. Але Німеччина, яка саме цього маневру й боїться, випереджає союзників: 9 квітня 1940 року вона вторгається до Данії та Норвегії (операція «Везерюбунг»). Далі розгортається Норвезька кампанія, під час якої союзники на певний час відвойовують Нарвік, а в червні змушені евакуюватися, бо їх поглинає крах фронту у Франції. Скандинавська справа також прискорює падіння Чемберлена та прихід Черчилля на посаду прем'єр-міністра 10 травня 1940 року — саме в день наступу на Заході.
T02-090