Адмірал командує ескадрою лінкорів Реджа Марини — вістрям флоту Муссоліні в Середземномор'ї. Кадровий моряк, він несе на плечах обережну доктрину, успадковану від морського штабу: флот — надто цінний капітал, щоб ризикувати ним без нищівної переваги; це стратегія «наявного флоту».
2 тижні тому, у ніч атаки на Таранто, британські торпедоносці вивели з ладу половину італійських лінкорів. Травма ще жива. Проте коли британці готують операцію «Коллар», щоб доставити припаси на Мальту, Кампіоні отримує наказ перехопити їх, але не вступати у вирішальний бій, якщо не матиме явної переваги.
27 листопада 1940 року, біля мису Спартівенто на Сардинії, його сила потужна: 2 лінкори — «Вітторіо Венето» і «Джуліо Чезаре», 7 важких крейсерів, 16 есмінців. Навпроти адмірала Джеймса Сомервілла налічує лінкор, лінійний крейсер, авіаносець «Арк Роял» і кілька крейсерів. Сили тривожно рівні.
Опівдні розвідувальний гідролітак з крейсера «Горіція» підтверджує Кампіоні, що обидві ескадри поруч. Настала мить істини.
Кампіоні вийшов із бою й повернув ескадру до баз: вважаючи сили надто рівними й дотримуючись своїх наказів, він наказав групам крейсерів перегрупуватися біля лінкорів і відірватися від ворога. Зіткнення звелося до короткої канонади: британський крейсер та італійський есмінець були пошкоджені, але вирішальних втрат не було. Конвой операції «Коллар» дійшов до Мальти без перешкод. З британського боку Сомервіллові в Адміралтействі дорікнули за те, що він не переслідував ворога, а потім у грудні комісія з розслідування його виправдала. З італійського боку вердикт був суворішим: Кампіоні зняли з посади за боязкість 8 грудня 1940 року, замінивши адміралом , і відсунули на Додеканес. Ця зустріч утвердила репутацію пасивності Реджа Марини, що тяжко позначилося на італійському бойовому дусі.
T05-038