61-річний адмірал командує бойовим флотом Реджа Марина, королівського флоту Італії. Він досвідчений офіцер і знає, що його флот жодного разу не стикався з Королівським флотом відтоді, як місяць тому Італія вступила у війну. Завдання на сьогодні чітке: повернути флот на бази після того, як він прикривав конвой із постачанням, який напередодні прибув до Бенгазі в Лівії, італійській колонії в Північній Африці.
9 липня 1940 року біля Пунта-Стіло, на краю Калабрії, у розпорядженні Кампіоні 2 модернізовані лінкори, серед яких «Джуліо Чезаре», і численна охорона з крейсерів та есмінців. Назустріч йому виходить британський Середземноморський флот адмірала Ендрю Каннінгема, що прибув з Александрії: 3 лінкори, серед яких Warspite, і авіаносець «Іґл».
Лінії лінкорів відкривають вогонь з дуже великої відстані. Близько 16:00 снаряд Warspite влучає в «Джуліо Чезаре» майже з 24 км — один із найдальших влучних пострілів між кораблями в історії. Кампіоні бачить, що один із його 2 важких кораблів уражений, хоча флот ще далеко від портів. Вирішувати він має за кілька хвилин.
Кампіоні вийшов із бою під димовою завісою й відступив до італійського узбережжя: після влучання в «Джуліо Чезаре» він відвів свій флот за густу димову завісу й попрямував до Калабрії під прикриттям берегової авіації. Битва біля Калабрії (або Пунта-Стіло) лишилася нерозв'язаною: з жодного боку не було потоплено жодного лінкора, а італійський конвой щасливо дійшов до Бенгазі — головну мету Кампіоні було досягнуто. Проте відступ надовго дав Каннінгему психологічну перевагу. Королівський флот переконався, що може панувати в центральній частині Середземного моря, тоді як Рим обрав обережнішу позицію — «fleet in being». Кампіоні командував ще кілька місяців, а потім перейшов на територіальні посади. У 1944 році його розстріляла Республіка Сало за відмову служити Муссоліні після перемир'я 1943 року; після війни його реабілітували.
T04-078