55-річний від 1932 року — міністр закордонних справ Швеції: одне з найтриваліших перебувань на цій посаді в Європі. Соціал-демократ і колишній прем'єр-міністр (1925–1926), він відстоює скандинавістську політику: неформальний оборонний союз Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії. Цей курс досяг вершини 18 і 19 жовтня 1939 року в Стокгольмі, коли зустрілися 3 скандинавські королі (, , ) і фінський президент Калліо.
Радянське вторгнення до Фінляндії 30 листопада 1939 року ставить Сандлера в нестерпне становище. Його скандинавістська доктрина теоретично передбачає воєнну солідарність із Фінляндією. Але прем'єр-міністр і король проти втручання: Швеція не здатна військово протистояти одночасно СРСР і Німеччині.
З 1 по 14 грудня 1939 року Сандлер наполягає перед урядом Ганссона на збройному втручанні Швеції у Фінляндії. Сильна сторона: його особиста популярність, скандинавські зв'язки. Слабка сторона: він ізольований у Раді міністрів, яка схиляється до нейтралітету.
Сандлер має вирішити, чи й далі публічно опонувати уряду, чи поступитися.
Сандлер іде у відставку на знак протесту проти нейтралітету. 13 грудня 1939 року він публічно подає у відставку. У листі про відставку, опублікованому в «Dagens Nyheter» (Стокгольм), він пояснює: «Я не можу служити уряду, який кидає наших скандинавських братів напризволяще». Ганссон замінює його Крістіаном Гюнтером (поміркованим, колишнім послом у Норвегії). Сандлер лишається депутатом риксдагу й стає головою комісії із закордонних справ. Упродовж усієї Зимової війни він обстоює максимальну допомогу Фінляндії без прямого втручання — на практиці саме цю політику й ухвалено (8 700 добровольців SFK, 84 000 гвинтівок тощо). У 1941 році, після німецького вторгнення до СРСР і вступу Фінляндії у Війну-продовження на боці Німеччини, Сандлер гостро критикує еволюцію фінської політики. Він лишається політично активним у SAP (шведській соціал-демократії), у 1946–1950 роках — посол, голова скандинавських культурних товариств. Помирає 1964 року у віці 80 років. Його відставка 1939 року залишається одним із найважливіших політичних кроків Скандинавії XX століття.
T02-039