44-річний — міністр закордонних справ Фінляндії з грудня 1938 року. Журналіст за фахом (головний редактор щоденної газети Helsingin Sanomat), син (засновника газети 1889 року), він також володіє найбільшою фінською медіагрупою. Його лінія щодо СРСР під час переговорів восени 1939 року була твердою: Еркко відмовився від будь-яких територіальних поступок Сталіну, попри рекомендації поміркованіших (Паасиківі).
Після радянського вторгнення 30 листопада 1939 року Еркко одразу стає мішенню критики: чи не його непоступливість призвела до війни? Міжнародна преса (зокрема «Таймс» і «Фігаро») подає його як фінського двійника Бека — міністра, який мав би поступитися.
1 грудня 1939 року, коли уряд Каяндера розвалюється, Еркко має або подати у відставку, або відстояти своє місце. Офіційно він міг би піти у відставку, щоб полегшити формування уряду національної єдності. Неофіційно він тим самим узяв би на себе моральну відповідальність за політику, що не відвернула війни.
Еркко йде у відставку. Відставку приймають 1 грудня 1939 року о 18:00. З 5 грудня він знову працює головним редактором Helsingin Sanomat повний робочий день. Під час Зимової війни працює як журналіст і автор редакційних статей, обстоюючи фінський опір у міжнародній пресі (прямий зв'язок зі своєю лондонською редакцією). Після Московського миру його призначають послом Фінляндії в Стокгольмі (серпень 1940 — червень 1941 року), потім послом у Женеві (1944–1945). Після війни знову очолює редакцію Helsingin Sanomat. Депутат парламенту (1945–1951), нетривалий час міністр транспорту й комунікацій (1957). Керує медіагрупою Еркко до смерті 1965 року. Його син продовжує справу — стає найбагатшим журналістом Фінляндії. Династія Еркко контролює Helsingin Sanomat донині.
T02-034