Після завоювання Норвегії Гітлер призначив там у квітні 1940 року рейхскомісара — Йозефа Тербовена, високопосадовця-нациста, якому доручено керувати країною від імені рейху. Король і законний уряд перебувають у вигнанні в Лондоні. Лишається питання місцевої влади: чи спиратися на Відкуна Квіслінга, лідера колабораціоністської партії «Національна єдність» (Nasjonal Samling), який спробував здійснити переворот через радіо ще під час вторгнення?
Квіслінг — тягар. Його ім'я вже стало синонімом зради, його партія нечисленна й непопулярна, а квітнева спроба перевороту через радіо розсипалася за кілька днів, бо самі німці одразу відсунули його вбік. Берлін розмірковує: чи слугуватиме спокійній окупації ненависна маріонетка? Тут адміністративна ефективність суперечить ідеології, яка вимагає винагородити місцевого союзника-нациста в межах «нового порядку».
25 вересня 1940 року Тербовен виголошує промову, що визначає устрій влади в окупованій Норвегії. Він має вирішити долю Квіслінга й «Національної єдності»: поставити Квіслінга на чолі уряду, відсторонити його на користь ради комісарів, підпорядкованої окупантові, чи зберегти фікцію нейтральної норвезької адміністрації.
Тербовен обирає керувати через раду комісарів під безпосереднім німецьким контролем: 25 вересня 1940 року він скасовує монархію й партії, оголошує короля у вигнанні позбавленим престолу й призначає раду комісарів під своєю владою, роблячи «Національну єдність» єдиною партією, але не віддаючи уряд Квіслінгу. Той, за прямої підтримки Гітлера, відвоює позиції й у лютому 1942 року нарешті отримає посаду «міністра-президента» — символічну, під німецькою опікою. Його ім'я відтоді увійшло в загальну мову як синонім зрадника-колаборанта. Квіслінга судитимуть і стратять 1945 року. В окупованій Норвегії розгорнеться вперта цивільна опора, зокрема вчителів і церков, проти нацифікації, якої прагне Тербовен; сам він покінчить життя самогубством під час німецької капітуляції.
T05-011