Літо 1940 року скалічило Румунію: під тиском Москви, Берліна й Будапешта вона поступилася Бессарабією СРСР, північною Трансільванією Угорщині (Другий Віденський арбітраж, 30 серпня) і південною Добруджею Болгарії (Крайовський договір, 7 вересня). Країна втратила третину території без бою. Дискредитований король 4 вересня покликав генерала Йона Антонеску очолити уряд, а 6-го зрікся престолу на користь сина Михая й залишив країну, забравши, як кажуть, частину скарбу.
Антонеску, авторитарний військовий, відтепер зосереджує владу під титулом кондукетора. Але масової партії в нього немає. Єдиний рух, здатний мобілізувати вулицю, — Залізна гвардія (Легіон Архангела Михаїла) Горії Сіми, ультранаціоналістичне, антисемітське й насильницьке угруповання, що вимагає своєї частки влади.
Антонеску має визначити природу свого режиму: правити самостійно, спираючись на армію; залучити Залізну гвардію до влади, щоб спертися на її народну базу; або спробувати тримати її на відстані ціною негайного зіткнення.
Антонеску вирішує об'єднатися із Залізною гвардією Горії Сіми в спільному режимі. 14 вересня 1940 року він проголошує Національно-легіонерську державу, ділячи владу із Залізною гвардією. Союз нестійкий від самого початку: Легіон множить насильство й убивства (зокрема різанина в Жилаві в листопаді), тоді як Антонеску прагне порядку й німецької підтримки. У січні 1941 року суперництво переростає в легіонерське повстання, що супроводжується погромом у Бухаресті, вчиненим легіонерами. Антонеску придушує повстання зі згоди Гітлера й стає єдиним володарем країни. Союзник Осі, він долучить Румунію на боці рейху до вторгнення в СРСР і несе тяжку відповідальність за Голокост у Румунії та на окупованих територіях. Після війни його судять і 1946 року страчують.
T05-004