Після 2 місяців кампанії (квітень — червень 1940 року) норвезький опір добігає кінця. Союзники, поглинуті крахом у Франції, евакуюють район Нарвіка. Прем'єр-міністр, лейборист , і король — який відмовився визнати колабораціоністський уряд Квіслінга — уже не мають території для оборони. Тромсе на Крайній Півночі — останній порт, що лишається вільним, і кілька тижнів править за тимчасову столицю.
7 червня британський крейсер «Девоншир» стоїть напоготові, щоб узяти на борт короля, уряд і королівську родину. Питання не лише в тому, щоб утекти, а в тому, щоб обрати, звідки вести боротьбу далі. Норвегія має вагомий козир: торговельний флот, один із найбільших у світі, реквізований у квітні й керований компанією «Нортрашип», — його судна, розкидані по всіх морях, можуть стати вагомим стратегічним ресурсом для табору союзників.
Нюгорсволл має обрати місце вигнання — близькість до бойових дій чи максимальна безпека — знаючи, що цей вибір визначить місце Норвегії в коаліції.
Нюгорсволл вирушає до Лондона, якнайближче до керівництва війною. Король, уряд і золотий запас Банку Норвегії сідають на «Девоншир» і прибувають до Лондона, звідки Норвегія вестиме війну до 1945 року. Торговельний флот, яким «Нортрашип» керує з Лондона й Нью-Йорка, дасть союзникам вирішальну підтримку танкерами й вантажними суднами — дорогою ціною: кілька сотень потоплених суден і тисячі загиблих норвезьких моряків за час конфлікту. Нюгорсволл повертається на батьківщину 1945 року, де його керівництво обороною в квітні 1940 року піддадуть критиці; він залишає політику й помирає 1952 року. Приєднання короля й уряду, а особливо флоту, робить Норвегію значно кориснішим союзником, ніж дозволяла передбачити її військова поразка.
T04-008