28-річний від 1932 року працює журналістом в Yleisradio (Yle, фінське громадське радіо). До війни він коментував спорт (зокрема Олімпійські ігри в Гельсінкі 1940 року, які мали відбутися в липні 1940 року й були скасовані). Із початком Зимової війни Yle відряджає Тіілікайнена на фронт як репортера, щоб розпитувати солдатів.
Небачене завдання: пряма трансляція з фронтів — тоді революційна техніка. Тіілікайнен має переобладнану апаратуру BBC (мікрофон EMI Type C, портативні лампи, акумулятор вагою 18 кг). Він супроводжує фінські частини в Суомуссалмі, Тольваярві, Коллаа. Ефір щовечора о 20:00 на Yle слухають 97 % фінів (радіо є в кожній оселі). За 6 тижнів він стає живим голосом, що поєднує солдатів та їхніми родинами.
Питання втрат постає швидко. Фронти стікають кров'ю, родини чекають вістей, і кожна оселя боїться найгіршого. Фінська держава прагне зберегти бойовий дух нечисленного народу перед лицем велетня; але радіо, яке слухає майже вся країна, не може вічно замовчувати реальність, не втративши довіри. Між голою правдою, захисним мовчанням і третім шляхом мікрофон Тіілікайнена несе незвичайний тягар.
Тіілікайнен має вирішити, як висвітлювати фінські втрати у своїх передачах.
Тіілікайнен обирає особистий підхід. Він уникає загальних цифр, але розповідає індивідуальні історії — про солдата, офіцера, лотту. Його стиль: короткі описи, голі факти, жодної відкритої пропаганди, особисті свідчення солдатів; він зберігає спокійний голос попри бомбардування на задньому плані. Його передача 7 січня 1940 року з Раате, у якій ідеться про пораненого санітара, що співає «Maamme» (національний гімн), слухають 2,1 мільйона фінів — тобто 60 % населення. Тіілікайнен продовжує кар'єру на Yle після війни й стає головним голосом фінського спорту — аж до своєї смерті 1976 року. Його передача 13 березня 1940 року, що оголошує Московський мир, — «Мир підписано, і наші хлопці повертаються додому. Але Виборг утрачено» — зберігається в архівах і лишається одним із найвизначніших радіомоментів скандинавської історії.
T02-044