У столиці рейху жменька іноземних кореспондентів намагається розповісти світові, як Європа йде до війни. Серед них американець із радіомережі CBS, який веде й особистий щоденник. Берлін наприкінці серпня 1939 року гуде від чуток: пакт із Москвою щойно підписано, війська стягуються, нацистська преса виливає шалену антипольську пропаганду.
Працювати за нацистського режиму — небезпечна справа. Цензура стежить за кожною телеграмою; міністерство пропаганди Геббельса організовує пресконференції, на яких викривлюють факти; надто незалежному журналістові загрожує вислання, а то й гірше. Але залишитися на місці — це також бути безпосереднім свідком історичного перелому.
Ширер стоїть перед професійною та моральною дилемою. Повідомляти те, що він бачить і розуміє, обходячи цензуру й ризикуючи висланням та втратою свого спостережного пункту? Займатися самоцензурою, щоб залишитися й далі інформувати, нехай і в урізаному вигляді? Чи покинути Німеччину — задля безпеки й через небажання служити, хай навіть мимоволі, пропагандистській машині? Цей вибір визначає його місію свідка.
Ширер вирішив займатися самоцензурою, щоб залишитися на місці й далі інформувати: він залишився в Берліні, пристосовувався до цензури у своїх радіопередачах і водночас заносив до щоденника те, чого не міг сказати в мікрофон. Там він пробув до кінця 1940 року, даючи американській аудиторії безцінні репортажі про Німеччину на війні, а потім поїхав, коли тиск став надто сильним. Його «Берлінський щоденник», а згодом монументальна праця «Третій рейх» стали одними з найчитаніших свідчень про піднесення й апогей нацизму. Робота іноземних кореспондентів 1939 року залишила історії погляд зсередини, вирваний у цензури.
T00-043