Уранці 9 листопада 1941 року мороз уже сковує болотисті ліси на південному сході від Ладозького озера. Напередодні німецькі дивізії прорвали радянську оборону й узяли Тихвін, невелике залізничне місто, життєву важливість якого ще кілька тижнів тому не підозрював ніхто — ні в Берліні, ні в Москві. Саме тут проходила залізниця, що доставляла харчі й боєприпаси до причалів, звідки баржі переправлялися через Ладогу до оточеного Ленінграда. Перерізавши цю артерію, ворог загрожує задушити місто з понад 2 мільйонами жителів, де з кожним урізаним пайком голод дається взнаки дедалі більше.
Генералу Кирилові Мерецкову дістається розірвана на шматки ділянка фронту. Його частини, виснажені й розріджені, відступили під натиском групи армій «Північ»; дороги перетворюються на замерзлі болота, а колони постачання ледве встигають за військами. Проте супротивник далеко від своїх баз, з розтягнутими й відкритими флангами, погано підготовлений до російської зими, що насувається. На заході, на самому озері, нашвидку прокладають льодову трасу, щоб замінити втрачену залізницю, але сама вона ніколи не витримає всього тягаря облоги. Кожен день на рахунку: резерви Ленінграда тануть на очах.
Мерецков мусить вирішувати швидко, під стурбованим поглядом Ставки.
Мерецков обрав негайний контрнаступ. Скориставшись виснаженістю й ізольованістю німецьких сил, розтягнутих далеко від баз, радянські армії правого крила перейшли в наступ уже з середини листопада. Після тижнів запеклих боїв у люті морози Тихвін було відвойовано 9 грудня 1941 року — це було перше значуще відвоювання міста Червоною армією. Перемога відновила залізницю, що живила «Дорогу життя» на Ладозі, якраз перед найсуворішою порою зими, і врятувала Ленінград від краху через голод, хоча голод убив там кілька сотень тисяч цивільних за час облоги. Цей локальний наступ став провісником великого радянського контрнаступу зими 1941–1942 років.
T09-052