командує Волховським фронтом від його створення в грудні 1941 року; його завдання — прорвати блокаду Ленінграда з південного сходу. Офіцер Червоної армії, який пройшов радянсько-фінську війну, був заарештований і звільнений під час чисток; він знає, що Москва чекає швидких результатів, а Ставка стежить за кожним кілометром, здобутим бодай на папері.
7 січня його війська перейшли замерзлий Волхов. пробила собі прохід у німецьких позиціях і просувається на північний захід, у напрямку Любані, крізь ліси й болота, де мало доріг, а проходи надто вузькі для підвезення змін і постачання. Пролом, яким армія вдерлася, лишається вузьким: це довгий коридор, обидва боки якого утримує ворог, і німецькі контратаки постійно загрожують його перерізати.
Мерецкову треба вирішити, як використати цю армію, що вже далеко заглибилася в розташування противника: просувати 2-гу ударну армію далі на Любань, щоб прорватися до Ленінграда до відлиги; зупинити просування й спершу розширити основу коридору, ризикуючи втратити наступальний порив і дати ворогові оговтатися; або призупинити наступ і відвести армію за Волхов, щоб її зберегти.
Наступ триває, і все глибше занурюється в болотистий мішок у напрямку Любані, так і не досягнувши міста й не з'єднавшись із силами, що йдуть з півночі. У середині березня 1942 року німецька контратака замикає горловину коридору й відрізає армію від тилу; коридор, який час від часу відкривається ціною величезних втрат, остаточно закривається наприкінці весни. Оточена, без їжі та боєприпасів у багнюці відлиги, знищена: десятки тисяч убитих і полонених. , надісланий, щоб очолити її, потрапляє в полон у липні 1942 року й згодом перейде на службу до німців. Мерецков зберігає командування й у наступні роки відновить наступ на цій ділянці фронту.
T10-084