скликає своїх генералів до Ставки 5 січня 1942 року з упевненістю, що не припускає жодних заперечень: контрнаступ, розпочатий у грудні, відкинув на 150–200 кілометрів від Москви, і цей порив треба використати негайно. , на його думку, стоїть на порозі краху на всьому Східному фронті, від Ленінграда до Криму, і настала година добивати, а не вагатися.
, який щойно керував порятунком Москви, бере слово й заперечує цю картину. Радянські резерви мізерні, дивізії виснажені, лінії постачання натягнуті до краю. Замість розпорошувати наявні сили по 1 500 кілометрах фронту, краще зосередити всі резерви Ставки лише проти групи армій «Центр», яка ще хитається й уразлива в центрі німецького угруповання. Інші голоси пропонують третій шлях: закріпити грудневі здобутки, упродовж усієї зими відновити резерви в людях і техніці й розпочати великий наступ лише тоді, коли справді буде готова.
Сталін має вибрати з-поміж цих 3 шляхів: розгорнути загальний наступ одразу на всіх фронтах, від Ленінграда до Криму, щоб розтрощити , поки він не оговтався; послухати Жукова й зосередити резерви лише проти групи армій «Центр»; або закріпити грудневі здобутки й відновити сили перед будь-яким новим наступом. На кону — скоротити війну на цілу пору року або змарнувати порив перемоги під Москвою.
Сталін нав'язує загальний наступ. Розпорошені на сотні кілометрів, радянські армії виснажуються без вирішального прориву. Німецький котел під Дем'янськом тримається й постачається повітряним мостом. Барвінківський виступ, утворений поблизу Харкова, слугує базою для травневого наступу 1942 року, який обертається катастрофою; далі на північ 2-га ударна армія, що врізалася в напрямку Любані на Волховському фронті, у червні 1942 року опиняється в оточенні й знищується. Дорогоцінні зимові резерви змарновано; Жуков після війни напише, що січень 1942 року був втраченою нагодою добити групу армій «Центр» і змінити перебіг війни.
T10-026