46-річний командує Групою «Лапландія» — поспіхом сформованим з'єднанням, що прикриває 700 км фінсько-радянського кордону за Полярним колом. Його сили — 23 000 вояків, розкиданих по цьому величезному фронту; спорядження посереднє, а постачання йде єдиною залізничною колією (Кемі — Рованіемі — Соданкюля). Завдання — не пустити Червону армію арктичними лісами до Швеції: цей стратегічний пролом міг би відрізати Фінляндію від шведської залізної руди.
Валленіус несе тягар важкого політичного минулого: у 1931–1932 роках він був генеральним секретарем руху Лапуа (крайні праві), а в 1932 році — одним із ватажків заколоту в Мянтсяля, за що отримав 7 місяців в'язниці. Штаб йому не довіряє, але Маннергейм доручає йому Групу «Лапландія» з самого початку війни.
Валленіусові належить вирішити, як розподілити свої 23 000 вояків на лапландському фронті.
Валленіус обирає збалансований розподіл сил між 6 ключовими пунктами, жертвуючи концентрацією заради прикриття всього фронту. Оборона витримує: радянські наступи на Петсамо та Саллу стримано, жоден не досягає ні Швеції, ні Ботнічної затоки, і Валленіус здобуває прізвисько «рятівник Лапландії». Але його особисті повідомлення для преси псують стосунки з Маннергеймом. Наприкінці лютого 1940 року він передає Лапландію шведським добровольцям Ернста Ліндера й приймає командування прибережним угрупованням у Виборзькій затоці; йому не вдається завадити Червоній армії закріпитися на західному березі, і на початку березня, за кілька днів, його знімають з посади й відправляють у резерв. Командування він уже ніколи не отримає: оселившись у Лапландії, стає письменником. Помирає 1984 року у віці 90 років.
T02-022