72-річний маршал командує фінською армією від початку Зимової війни 30 листопада 1939 року. Протягом майже 15 тижнів його війська завдавали Червоній армії жахливих втрат на морозі й у лісах, але радянські лещата стискалися дедалі міцніше.
На Карельському перешийку фіни відійшли на свою тилову лінію після залишення проміжної лінії в середині лютого. На початку березня Виборзька затока (Viipuri) лишається замерзлою: скориставшись цією незвичною кригою, атакує узбережжя за укріпленими островами, де фінські гарнізони тримаються годину за годиною. 30 радянських дивізій, понад 1 000 танків і 1 000 літаків тиснуть на місто. Фінський радіозв'язок перервано, частини б'ються розрізнено, снарядів бракує.
Виборг — друге місто країни і остання карта, яку Фінляндія може кинути на стіл переговорів у Москві. Там фінська делегація обговорює драконівські умови Молотова. На фронті Маннергейм має вирішити долю Виборзької лінії, тоді як війна добігає кінця.
Маннергейм обороняє Виборг до кінця, як останній дипломатичний важіль, поки його люди ведуть у затоці бій, не менш кривавий, ніж під Суммою. Опір острівних гарнізонів і передмість дає Гельсінкі дорогоцінний час. Але фінська армія вже перейшла точку зламу — немає артилерійських боєприпасів, зношені гвинтівки, підрозділи зведені до часток. 12 березня 1940 року делегація в Москві приймає радянські умови; договір підписують у ніч з 12 на 13 березня, і режим припинення вогню набуває чинності опівдні. Фінляндія поступається Карельським перешийком і Виборгом — близько 10 % своєї території й 12 % населення. Із приблизно 200 000 бійців вона втрачає 25 000 убитими; СРСР — можливо, 250 000. У прощальному наказі Маннергейм вітає «непереможену» армію.
T03-080