37-річний , зять Муссоліні й міністр закордонних справ від 1936 року, — одна з найвидніших постатей фашистського режиму: блискучий, світський, амбітний. 10 червня 1940 року Італія вирішила вступити у війну на боці Німеччини, і саме на Чіано як на главу дипломатії лягає обов'язок офіційно повідомити про це послів Франції та Великої Британії в палаццо Кіджі.
Проте в душі Чіано налаштований проти цієї війни. Щоденник, який він веде день у день, показує, що вже кілька місяців міністр з недовірою ставиться до союзу з Німеччиною: віддав би перевагу зближенню з Лондоном і вважає італійську армію погано підготовленою. До того ж він цілком залежить від тестя, чия прихильність — єдина запорука його становища.
Церемонію до дрібниць визначає дипломатичний протокол, але на кону — особиста доля Чіано не менше, ніж доля Італії. Вручити оголошення особисто означає публічно пов'язати себе з рішенням, якого він не схвалює; ухилитися або піти у відставку означає порвати з Муссоліні й політично занапастити себе.
Чіано вручає оголошення й підкоряється дуче: у палаццо Кіджі він приймає посла Франції о 16:30, а потім британського посла Персі Лорейна о 16:45 і вручає їм оголошення війни, яке набирає чинності опівночі. Він залишається на посаді міністра закордонних справ до лютого 1943 року. Зростаюча ворожість до війни приведе його 24 липня 1943 року до того, що у Великій фашистській раді він голосує за резолюцію, яка усуває Муссоліні. Заарештований згодом Італійською соціальною республікою, 11 січня 1944 року його розстрілюють у Вероні, і Муссоліні не втручається, щоб його врятувати — тесть жертвує зятем. Його вдова Едда, дочка дуче, зуміє врятувати рукопис Щоденника, виданого після війни: він і досі лишається одним із найважливіших джерел про дипломатію країн Осі. Франсуа-Понсе ж згодом інтернують німці.
T04-011