у «Віккерс-Армстронгс» розробив нестандартний планер літака: геодезичну конструкцію з перехрещених елементів із легкого сплаву, що утворюють сітку. Легша й міцніша за класичну конструкцію з нервюрами, вона дозволила бомбардувальнику «Веллінгтон» злетіти вже 1936 року й витримувати бойові пошкодження, від яких інші машини були б збиті.
Але ця елегантність має свою ціну. Геодезична сітка вимагає висококваліфікованих робітників і спеціалізованого оснащення, яке важко відтворити на допоміжних заводах, що їх країна створює для переозброєння. Перехід від кількох машин на місяць до сотень потребує великих, тривалих і ризикованих інвестицій.
Міністерство вагається: чи ставити на цю вимогливу технологію, чи зосередити серійне виробництво на традиційніших конструкціях, які легше тиражувати?
«Віккерс» і міністерство вирішили профінансувати спеціалізоване геодезичне оснащення, щоб випускати «Веллінгтон» великою серією. Ставка спрацювала: із понад 11 000 екземплярів «Веллінгтон» став наймасовішим британським багатомоторним бомбардувальником, що був у строю від першого до останнього дня війни — спершу як нічний бомбардувальник, а потім у боротьбі з підводними човнами й для навчання. згодом створив стрибучі бомби, якими атакували «Руйнівники гребель». Чотиримоторні конструкції, як-от «Стерлінг» і «Галіфакс», розробляли паралельно, але вони відповідали окремим специфікаціям, а не були запасним варіантом на випадок невдачі геодезичної конструкції.
T00-067