З 7 вересня 1940 року Люфтваффе бомбардує Лондон майже щоночі: так починається Бліц — масовані нічні бомбардування, що загрожують і промисловим містам. Нічна оборона Королівських повітряних сил — строкате й здебільшого безрезультатне поєднання прожекторів, зенітних гармат і візуальних спостерігачів. «Спітфайри» та «Гарікейни», грізні вдень, у темряві майже ніколи не знаходять цілі.
Штаб повітряних сил збирає впливовий комітет під головуванням сера Джона Салмонда, до якого входять , Теддер і Жубер де ла Ферте. Змагаються 3 групи рішень. Одні хочуть кинути в нічне небо всю масу наявних одномоторних винищувачів, підтриманих прожекторами та літаками-освітлювачами. Інші ставлять на нову машину — двомоторний «Брістол Бофайтер», достатньо просторий, щоб нести бортовий радіолокатор AI і 4 гармати калібру 20 мм, з наведенням із землі за допомогою нового типу радіолокатора перехоплення. Треті ж вважають, що краще посилити зенітну артилерію та прожектори, які вже є.
Від цього вибору залежать промисловість, розподіл дефіцитних радіолокаторів і доля британських міст під бомбами.
Комітет і штаб обирають технологічний шлях: зосередити зусилля на двомоторних винищувачах «Бофайтер» з бортовим радіолокатором AI Mk IV, яких наводить мережа наземних станцій радіолокаційного перехоплення (Ground Controlled Interception, GCI). Перші станції GCI починають діяти взимку 1940–1941 року (Соплі, 1 січня 1941 року). Пара GCI + «Бофайтер» змінює правила гри: навесні 1941 року ці літаки, на які припадає лише менша частина нічних вильотів, збивають переважну більшість знищених бомбардувальників. Разом із відходом Люфтваффе на схід у травні 1941 року ця система вирішально сприяє завершенню Бліцу. Одномоторні винищувачі «котяче око» та системи освітлення («Турбінлайт») дають розчаровливі результати.
T05-050