Генерал-лейтенант тримає в руках ультиматум, підписаний генералом Томоюкі Ямасітою: здатися до кінця дня або побачити, як 25-та імператорська армія розпочне остаточний штурм міста. Від 8 лютого війська Ямасіти встигли перетнути протоку і прорвати зовнішні оборонні рубежі острова. Сьогодні вранці головний інженер повідомляє йому, що води у водосховищах, що постачають місто, вистачить лише на 24 години: майже мільйон цивільних опиняються на порозі великої санітарної катастрофи.
Проте недвозначно передав свої інструкції телеграмою: «Про капітуляцію не може бути й мови». Персіваль знає, що його близько 85 000 солдатів — британців, австралійців, індійців — відходять до периметра, який звужується щогодини. Чого він не знає, так це того, що Ямасіта блефує: його лінії постачання розтягнулися на 1 100 кілометрів півострова, а запаси боєприпасів майже вичерпано.
Персіваль мусить вибирати: капітулювати, щоб уникнути різанини серед військ і населення, позбавленого води, ціною історичної ганьби; чинити опір вулицю за вулицею, виконуючи наказ Лондона й розраховуючи, що японські втрати зламають наступальний порив ворога; чи спробувати контратаку на північ, щоб прорвати лещата й відновити лінії постачання, поки спрага не викосила його власні лави.
Персіваль капітулює наприкінці дня на заводі «Форд» у Букіт-Тімаху. Близько 80 000 солдатів Співдружності потрапляють у полон — найбільша капітуляція в історії британської армії. називає її «найгіршою катастрофою», якої коли-небудь зазнавала Велика Британія. Полонені терплять жахливе ув'язнення: табір , Бірманська залізниця. Чого Персіваль не знав: Ямасіті самому бракувало боєприпасів для тривалого штурму.
T10-019