Завербований у Мадриді в липні 1941 року, сержант Рікардо В. носить німецьку форму з нарукавною нашивкою в іспанських кольорах. Блакитна дивізія — 250-та піхотна дивізія Вермахту — об'єднує антибільшовицьких добровольців, ветеранів громадянської війни в Іспанії та студентів-фалангістів, відправлених воювати пліч-о-пліч із Німеччиною на Східному фронті. У жовтні 1941 року дивізія займає позиції в районі Новгорода, на болотистій ділянці Волхова.
Наказ батальйону передбачає просування до радянського дорожнього перехрестя через частково замінований терен, виявлений розвідниками. Через учорашню розвідку взвод утратив свого лейтенанта — його евакуювали пораненим. Тепер Рікардо В. командує 28 людьми, що залишилися. Погода погіршується; волховський торф починає замерзати зверху й зрадливо подається під чоботами.
Він може піти на штурм у лоб, як передбачає оперативний наказ, сподіваючись, що мінне поле негусте; попросити паузи, щоб сапери розчистили ділянку перед будь-яким просуванням; або запропонувати обхід болотистим флангом — ще на 3 години довше, але поза мінною зоною.
На Новгородській ділянці офіцери Блакитної дивізії на такій місцевості нерідко обирають обхідні маневри. Іспанська доктрина часів громадянської війни, вкорінена в імпровізації, контрастує з німецькою тактичною жорсткістю. Обхід болотистим флангом, повільніший, але менш кривавий, відповідає задокументованим розповідям тих, хто пережив той період. Блакитна дивізія тримає Волхов, а від серпня 1942 року — ленінградську ділянку фронту аж до жовтня 1943 року: вона зазнає значних втрат — близько 5 000 загиблих — але утримує позиції в надзвичайних умовах. Рішення про пізній відвід дивізії, ухвалене Франко під тиском союзників, ілюструє всю двозначність зовнішньої політики Іспанії під час війни.
T09-076