Наприкінці 1940 року каудильйо править виснаженою Іспанією, яка ледве вийшла з громадянської війни, що зруйнувала її села й транспортну мережу. Офіційно країна «невоююча»: вона схиляється до Осі, але ще не кинулася в її обійми.
Берлін зазіхає на Гібралтарську протоку — британський оплот на вході до Західного Середземномор'я. План «Фелікс» передбачає пропустити німецькі війська територією Іспанії, щоб захопити Скелю, і це задушило б Королівський флот. Під час зустрічі в Андаї в жовтні Франко висунув безліч вимог — Гібралтар, французьке Марокко, масові поставки — і не пообіцяв нічого певного. Гітлер вийшов звідти роздратованим.
5 грудня фюрер ухвалює рішення: він накаже зажадати від Франко дозволу перетнути іспанський кордон, плануючи операцію на початок січня 1941 року. Через 2 дні, 7 грудня, адмірал , начальник німецької військової розвідки, прибуває до Мадрида, щоб наполягти на негайному вступі Іспанії у війну. Франко знає співвідношення сил: його країна не здатна ні прогодувати, ні забезпечити постачанням німецьку армію, а британський флот може відповісти ударами по Канарських островах і заморських володіннях. Вимогу висунуто, і відповідь за ним.
Франко відхиляє операцію, посилаючись на виснаження й вразливість Іспанії: він пояснює Канарісові, що голодна й розорена Іспанія не здатна утримувати німецьку армію, а така авантюра наражає Канарські острови й колонії на британський контрудар. Повернувшись, Канаріс передає звіт; Гітлер вирішує відмовитися від операції «Фелікс». У лютому 1941 року ОКВ навіть повідомляє флот, що «Фелікс» скасовано: призначені для нього війська потрібні деінде — на Сході. Скеля залишається британською до кінця війни, а західна частина Середземного моря лишається відкритою для союзницьких конвоїв. Відмову, яку довго подавали як шедевр обачності, пояснюють також непомірними вимогами каудильйо, і подвійною грою Канаріса, який потай відраджував Франко. Іспанія залишиться невоюючою.
T06-027